Бакотський монастир – місце незвичайне, хоча б тому, що розташоване воно на Поділлі, і описати його можна як скельний монастир, створений самою природою. Тут поруч природа зібрала все найпрекрасніше, що може бути, а місця тут справді дивовижні.
Перша згадка про Бакотський монастир зустрічається в «Літописі великих князів Литовських» і датується 14 століттям. В даному писанні йдеться про те, як в 1362 році міста Поділля, зокрема Бакота, перейшли під контроль князів Коріатовичів. В літописі згадується, що задовго до того, як тут взяли управління брати Коріатовичі, тут існував монастир.
За історичними даними, скельний монастир бере своє існування з тих часів, коли Бакота була адміністративним центом тодішнього Пониззя, тобто сучасного Поділля. Академік Тихомиров стверджував, що Бакотський монастир був створений на стику 11-12 століть. А заснував монастир у скелях Бакоти Антоній Печерський, який пізніше переїхав жити в Київські гори і заснував Києво-Печерську Лавру.
Відзначається, що в давні часи Бакота мала потужним укріпленням, яке утримувало війська татар, які слідували вздовж Дністра. Проте також і природні печери були використані в якості укриттів. За легендою, з Бакотськім печерами пов’язані досить трагічні події. В середині 13 століття, коли татари здійснювали черговий набіг на бажані землі, жителі населеного пункту сховалися в печерах разом з монахами. Татари пропонували вийти їм з печер, вклонитися їм і відректися від своєї віри. Однак їх ніхто не послухав і не вийшов з печер. В помсту ординці обклали вхід каменями, і печери з притулку перетворилися в могилу.
Крім того, це не єдині події, які відбувалися навколо Бакотського монастиря. Коли Польське і Литовське держави уклали мир, Бакота була визнана прикордонної незалежною територією, а жителі оголосили себе вільними людьми і організували повстання. Сталося це в 1431 році. Повстання було придушене в 1434 році є досить жорстоким чином, і приблизно в цей же час був спустошений Бакотський монастир. Чернечі келії довгий час пустували, як і печери та усипальниця монастиря. Через деякий час верхня скеля обвалилася, укривши під собою залишки стародавніх споруд бакотські ченців.
Після того, як інтерес до Бакоті як населеному пункту зникає, втрачається і всяка інформація про Бакотський монастир. Однак тут у 1991-1892 роках проводяться розкопки професора Антоновича, якому вдалося виявити тут залишки монастирської церкви і печерних келій. Як виявили історики та дослідники, в стінах печерних коридорів були вибиті ніші, висота яких приблизно дорівнювала росту людини. А на підлозі коридорів розташовувалися ніші, які функціонували в якості гробниць. У деяких з них навіть вдалося виявити останки людей – тут були кістки, однак у них було порушено анатомічний порядок.
Історики відзначають, сто вибиті в скелі ніші, які розташовані на висоті 4 з половиною метра від основи майданчика, можуть говорити про те, що в давнину тут могла знаходитися прибудова з дерева. І монахи цілком могли здійснювати поховання в інших нішах – на так званому другому поверсі.
Дерев’яна прибудова мала два поверхи, і другий майданчик розміщувалася вище першого на висоті 1.4 метри.
Однак особливий інтерес до Бакотського монастиря представляє напис на південній стороні – «благослови Христос Григорія ігумена, який дав силу святому Михайлу». Проте нижче є ще напис «Григорій воздвигл (уздвигл, влаштував) місце се». Мова йде, судячи з усього, про людину, який заснував обитель. Цілком імовірно, що це ігумен Грігорітй Полоненський, який також є засновником чернецтва в Південно-західній частині Галицької Русі.
